Минають дні, роки, десятиліття. Їх несуть хвилі ріки, що зветься Життя. У цьому швидкому плині – подих історії, голос якої вкарбовується в наші серця. За цей період змінювалися звичаї, кольори стягів, люди зрікалися своїх переконань, у тяжких пошуках знаходили істину, відходили у небуття. А школа, непідвладна часові, залишається вічно юною.

Теплими словами хочеться згадати тих, хто створив цінності духовні, хто з дитячих літ затямив, що першим було Слово, і переконав нас, що воно є Вічним. 

У  плеяді знаменитостей, котрих виховала школа, й „золотий голос школи”, знаний в Україні і далеко за її межами кобзар, заслужений працівник культури, керівник ансамблю бандуристок „Маруся Богуславка”, лауреат багатьох міжнародних конкурсів Юрій Михайлович Задоя.

Бабайківчани пишаються своїми земляками – братами Багмутами. Йосип Андріанович був письменником, перекладачем, членом Спілки письменників України. Іван Андріанович завідував сектором державного видавництва України. На його долю випало тяжке випробування: за вигадану контрреволюційну діяльність письменник був засуджений на 6 років позбавлення волі. Та зло не породило зло: в роки воєнного лихоліття Іван Андріанович добровольцем пішов на фронт, був розвідником, а в повоєнні роки присвятив себе літературній діяльності, працював у дитячій літературі. Він удостоєний Республіканської літературної премії імені Лесі Українки. Іван Андріанович нині покійний, та живуть його людяні і мудрі герої, які навчають нас любити рідний край. 

Саме любов до батьківської землі, туга за вишневими садами й чистими водами Орелі щороку кличуть письменника – Василя Павловича Сологуба у рідне село, де він збудував власний дім, двері якого завжди відчинені для земляків. Є в садибі письменника чарівний куточок, так звані дубки. Під їхніми кронами ведеться задушевні розмови, ллються спогади, даються настанови юним:  „Хочете пізнати життя, спілкуйтеся з людьми, бо криниця народної мудрості - невичерпна”. Василь Павлович стверджує, що у житті йому щастило на хороших людей, багатьох з яких письменник увіковічнив у своїх романах, нарисах, оповіданнях.

Гортаючи сторінки академічного видання „Історія міст і сіл УРСР”, знаходимо знайоме прізвище – Пальоха Василь Лукич. Він є автором одного з розділів. Це теж наш земляк, який навчався в Бабайківській школі, починав свій трудовий шлях у виконкомі Бабайківської сільради, а потім присвятив своє життя педагогічній діяльності, поєднавши її з літературою.

Незаперечна істина: усе прекрасне на землі починається з любові.

Фільм про письменника

Легендарною постаттю в педагогічному та учнівському середовищі став Михайло Савович Нездійминога. Випускник 1939 року. Почав педагогічну діяльність ще до війни. Потім його спіткала трагічна доля – довелося пройти через фашистські концентраційні табори, нелюдські випробування. Серед них – і сумнозвісний Маутхаузен. Після війни 40 років викладав біологію й хімію, ставши першим в Царичанському районі Заслуженим вчителем України.

Євдокія Яківна Білецька, вчителька початкових класів, з першого і до останнього дня війни була на фронті, пройшла фронтовими дорогами від Сталінграда до Берліна, була телеграфісткою. Має безліч орденів і медалей. Після війни вчителювала, спочатку в Бабайківському дитбудинку, а потім – в школі. Відмінник народної освіти, делегат учительського з’їзду.

Випускниця нашої школи Алла Середіна у 2009 році у випустила першу збірку віршів "Тобі". Кожен, взявши її до рук, відчуває щось близьке для себе, а хтось і впізнає в сюжетах спільних знайомих.

Весела і співуча випускниця нашої школи Наталя Плакуща любить свою родину, село, природу, тварин, рибну ловлю, театр і щиро залюблена в чарівне українське слово. Шестирічною Наталя почала писати вірші, дванадцятирічною – музику. У її творчому доробку поетичні збірки „Світ у долонях”, „Жарини моєї любові”, „Причастя” та книга для малят „Мурчиків алфавіт”, проілюстрована авторкою.

Бабайківську середню школу закінчив воїн-інтернаціоналіст Владислав Яременко, котрий загинув в Афганістані 1988 року, посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.